Марина
Протас
Партнерка військовослужбовця
Марина Протас познайомилася з Ярославом у Дружківці на початку 2023 року. Вона — піаністка, директорка музичної школи. Він — доброволець, зв’язківець, а в мирному житті — айтівець.
Марина згадує: «Після початку повномасштабної війни я багато волонтерила — допомагала самотнім літнім людям, які залишилися в місті. Я дуже вигоріла й ніби заховалася за зайвими кілограмами та бронею байдужості до особистого життя».
Вона зачепила його гонором, він її — піклуванням. «Він просто продавив мою оборону своєю турботою», — усміхається Марина.
Справжні випробування почалися під час розлуки. Коли Ярослава спершу перевели до Миколаєва, а згодом — до Павлограда, Марина зіткнулася з власною вразливістю. Вона називає цей стан «позицією дитини»: сльози, капризи, емоційні гойдалки, нескінченні з’ясування стосунків. Та війна — це пришвидшений курс дорослішання.
Коли спілкування звузилося до повідомлень, Марина зрозуміла: щоб зберегти ці стосунки, їй потрібно змінюватися самій:
«Моя трансформація трималася на трьох опорах. Перше — духовність: двомісячний піст і молитва допомогли приборкати его. Друге — освіта: глибинне вивчення військової психології дало розуміння “консервації” військових — стану, коли почуття й емоції ховаються всередину заради виживання. Третє — прийняття: з того часу мої повідомлення — це безпечний простір»
Відтоді Марина терпляче чекає й з розумінням ставиться до комунікації з партнером: не вимагає подробиць його життя, не наполягає на зустрічах. Натомість ділиться своїм: розповідає про кожен день, надсилає фото неба над Києвом, нової зачіски, конференцій, фотосесій — усього, що хочеться розділити з коханим.
Внутрішню роботу цієї життєрадісної, відкритої білявки із широкою усмішкою помічають психолог, близькі подруги та Ярослав.
«Минулого року моє життя кардинально змінилося — і все заради Ярослава. Тепер намагаюся бути для нього опорою й підтримкою — чесно і щиро ділитися своїми думками та відкриттями», — каже Марина.
Головні її опори — віра, психологія й тілесні практики. Вона медитує, малює, займається спортом, подорожує, відвідує театр, практикує дихальні вправи.
Востаннє Марина бачилася з коханим у липні 2024 року, перед його від’їздом до Миколаєва. Нині вона живе в Києві, завершила сертифіковану програму з арттерапії в Українській євангельській теологічній семінарії, вивчає психологію та має приватну практику.
На запитання про мрії Марина відповідає: «Після закінчення війни ми з Ярославом домовилися поїхати в Мексику. У 2023 році дивилися телепередачу й вирішили: ми там будемо».
Марина усвідомлює, що вони обоє проходять складні етапи — дорослішання та зростання — і що при зустрічі, можливо, доведеться знайомитися наново. Вона готова до цього.
«Я не можу змінити обставини, але можу змінити своє ставлення до них, свій стан — і жити, довіряючи Богові, собі та Ярославу».