Наталія Іщенко
Ветеранка та партнерка ветерана
35-річна Наталія Іщенко — не лише партнерка ветерана, а й сама ветеранка. Одразу після початку повномасштабного вторгнення Наталія виїхала з дитиною за кордон, але за два місяці повернулася й пішла доброволицею до ЗСУ. Пів року служила зв’язківкою: перепрошивала рації, шифрувала документи, виходила на зв’язок з бійцями. Згодом демобілізувалася через інвалідність дитини. Мама, яка до цього доглядала онука, вирішила виїхати до Німеччини — до другої доньки.
«Я так пишаюся цим! Це, мабуть, найкраще моє рішення за все життя. Хотіла, щоб моя дитина пишалася, що мама служить», — каже Наталія про свою службу.
Зі своїм партнером Максимом Наталія познайомилася на ветеранських спортивних змаганнях у Чернігові. «Щось включилося», — каже вона. Наталія відверто зізнається: знайомилася із цивільними чоловіками, але щоразу щось не складалося. Або їх лякала жінка з бойовим досвідом і посвідченням УБД, або вони боялися, що вона здасть їх у ТЦК, або не виїздили за межі свого району — ховалися від мобілізації.
З військовим вона теж не бажала починати стосунки — добре знала, що таке війна, і не хотіла постійного очікування.
Під час реабілітації, коли всі озвучували свої проблеми, психолог сказала: «Наталю, знайомся з ветеранами — це твоє коло». І вже за місяць жінка познайомилася з Максимом, який після поранення проходив реабілітацію.
Їх дуже об’єднує спорт. Щомісяця в різних містах відбуваються ветеранські змагання — і Наталія з Максимом завжди там. Вони разом піднімалися на Говерлу, стали на сноуборд, ходили під вітрилами, займали призові місця. Це той випадок, коли розділити радість означає подвоїти її.
Наталія не приховує, що стосунки не безхмарні: кожен потребує поваги, обоє емоційно нестабільні.
«Ми дуже багато розмовляємо, вчимося домовлятися, сваримося й миримося. Нас тримають спільні плани на змагання та поїздки — ми ростемо разом, кидаємо собі виклики й ідемо до них пліч-о-пліч. Те, що можемо робити все це разом, мотивує нас і подвоює радість від спільних досягнень», — каже Наталія.
Наразі Наталія не працює. За фахом вона педагог дошкільної освіти, але сумнівається, що зможе реалізуватися в цій сфері.
Мріє знайти себе в психологічній підтримці, коучингу й бути корисною ветеранській спільноті. Поки в їхній парі працює Максим — менеджером у компанії в Києві.
Він також не уявляє себе повністю в цивільному житті. Наталя розглядає можливість переїзду за кордон, ближче до мами й сестри, але поки стоїть на роздоріжжі.
«Я виконала свій обов’язок перед Україною і готова рухатися далі», — каже вона.