Наталія Яременко
Дружина зниклого безвісти військовослужбовця
Наталія Яременко з Краматорська та Олександр із Броварів одружилися 11 листопада 2024 року. А вже 22 листопада, через 11 днів, Олександр, боєць 117-ї ОМБр, отримав статус зниклого безвісти за особливих обставин.
Їхню історію Наталія переповідає, наче перебираючи вузлики на вервиці: не пропускаючи жодного дня. Вони познайомилися в Києві під час великої війни.
Довгий час спілкування було дружнім — вітання зі святами, дзвінки підтримки.
Аж поки одного дня Олександр не надіслав повідомлення: «Ми одне одному голову морочим, давай вирішимо — або щось глобальне, або розійдемось, заблокуємо одне одного, і все».
Наталія, з притаманною їй прямотою, відписала: «Друге». Але вже через тиждень він приїхав до Києва з білими трояндами, які стали символом їхнього кохання.
Він вирішив не ходити колами: «У тебе є час до листопада. Я хочу бути з тобою, хочу одружитися»
Наталія завжди відчувала, що її небо захищене, адже Олександр служив у ППО.
Вони почали планувати розпис. Умова нареченої була простою: жодного гучного весілля, гостей чи фати. Тільки вони двоє. Так і сталося: затишна церемонія у «Новому РАЦСі», кава з «МакДональдзу» і вечір у ресторані.
Щастя тривало два дні. Потім — виїзд у підрозділ, під Покровськ. Наталія зізнається, що передчувала біду. «На нуль?» — запитала вона, боячись, що бачить Олександра востаннє.
Коли чоловік три дні не відповідав на повідомлення, вона прокинулася серед ночі з криком: «Саша, я тебе не відчуваю». Той невидимий зв’язок, що завжди був між ними, раптово обірвався.
Наталія розпочала свій пошук: виходила на командирів, дзвонила дружинам побратимів, перевіряла шпиталі та списки звільнених з полону. «Якби знати, де шукати, я б уже, мабуть, пішла пішки», — каже вона.
Станом на жовтень 2025 року в Україні налічувалося майже 70 тисяч зниклих безвісти. Жити з невизначеною втратою — це випробування, яке важко зрозуміти людям не із цього кола. Наталія каже, що раніше на 90% була впевнена у поверненні Сашка. Після розмови з хлопцями, які пройшли полон і розповіли про реалії, у неї залишився 1% надії. Але вона тримається за нього щосили.
«Я все одно поставила собі мету — знайти чоловіка. Недавно один знайомий запитав: “Ти ще любиш його?”. Я не знаю, чи це любов, але я дуже його поважаю. І те, що в нас було за недовгі три місяці, я бажаю кожній жінці пережити. Інколи люди проживають життя і не відчувають такого. Ми мріяли про сина і собак, обговорювали всі деталі майбутнього».
Через три місяці після зникнення Олександра Наталія завела чотирилапого друга. Тепер вони вдвох чекають, коли Олександр повернеться додому.