Оксана
Віщик
Дружина ветерана
Оксана та Сергій Віщики родом із сусідніх сіл на Волині. Свого часу Оксана стояла перед вибором: кар’єра у великій будівельній компанії за кордоном чи життя в Україні. Вона обрала сім’ю.
Велика війна застала подружжя, коли їхньому синові було трохи більше ніж рік. Уже 25 лютого 2022-го Сергій пішов до війська. Спочатку служив у роті охорони, а восени був переведений до 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади. За свою службу отримав нагороду «Золотий хрест» від Головнокомандувача.
18 червня 2023 року під час штурму П’ятихаток Сергій підірвався на міні. «Якщо трапиться хороший лікар, ногу врятують», — сказали Оксані медики евакуації.
Поранення виявилося важким: кістку розірвало, нерви було пошкоджено, збереглася лише стопа та частина ноги вище коліна. Лікарі пропонували ампутацію, але Оксана вирішила боротися до кінця.
Родина подала документи на лікування за кордоном, і Сергія прийняли в Норвегії. Там він переніс близько 30 операцій. Одна з них тривала вісім годин: лікарі зшивали судини, пересаджували шкіру та фактично збирали ногу заново, використовуючи тазові кістки.
Цей період став випробуванням не лише фізичним, а й моральним. Поки чоловік був у лікарні, Оксана жила в гуртожитку для біженців.
«Там були й “ждуни”, й чоловіки, які правдами й неправдами втекли з України. Морально це було дуже важко», — згадує вона.
Ситуацію ускладнювало й те, що паралельно з боротьбою за здоров’я чоловіка Оксана носила під серцем другу дитину. В Україну родина повернулася лише через п’ять місяців після народження другого сина.
Удома почався етап прийняття нової реальності. Оксана зізнається, що переживала складні емоційні стани:
«Коли Сергія поранили, я злилася на всіх — на чоловіків на вулиці, на жінок, у яких чоловіки вдома. Я не хотіла нікого бачити. У якийсь момент я сказала собі: досить жити звинуваченням. Він живий, ми це пройшли. Коли почалася повномасштабна війна, я зрозуміла, наскільки для мене цінна наша родина».
Зараз Оксана працює з психологом, займається спортом і повертає собі жагу до життя. Сергій демобілізувався й адаптується до цивільного побуту. Лікарям вдалося зберегти ногу, а різницю в довжині у сім сантиметрів він компенсує спеціальним ортопедичним взуттям. Він водить авто, займається домашніми справами й разом із дружиною будує плани на майбутнє.
Подружжя планує отримати грант для ветеранів на розвиток власного будівельного бізнесу. А ще мріє колись знову відвідати Норвегію, але цього разу виключно як туристи.